Наш Отчёт

Що буде робити адекватна людина «безвізової» країни коли її літня відпустка переноситься на «-брь»? Вірно, шукатиме країни де «-брь» по-літньому теплий. А що робитиме людина, яку латентні туристи-матрацники  звуть неадекватною? Людина, яка колись вже бувала в горах? Людина, яка прислухалася до слів Володимира Семеновича «и спускаемся вниз с покоренных вершин, оставляя в горах, оставляя в горах свое сердце» і залишила своє серце на зберігання десь високо в горах серед багаторічної тиші? Спершу вибір був зроблений на користь величної Грузії, але форс-мажор ще ніхто не відміняв і полетіли колоди в колеса бажанням цієї людини. Та жага до подорожей, до гір не вщухала і почався пошук альтернативи. Маючи успішний досвід продовження літа з клубом активного відпочинку «САМАР», їх сайт став першим у списку рятувальників відпустки. Грузинські пригоди, нажаль, вже були в розгарі, тож Марина  порадила звернути увагу на запропоновані ними «турецькі мандри», зокрема «Східну лікійську стежку». Насправді, до цього моменту Турція, як і у більшості людей асоціювалася лише з програмою “all inclusive”, а нам же потрібно «все виключено» та виявилося що в Турції є гори і вони ще й досить високі. Не зволікаючи ні дня було твердо вирішено віддатися мрії про гори і «САМАРу», не переймаючись за наслідки.

Автор: Артем Мюллер

Підготовчий період почався зі знайомства на просторах соціальних «тенет»: організаційні моменти, рекомендації, попереднє знайомство з колективом. Ще в аеропорту почалися пригоди. Спочатку Марина розписала рекомендації на тему «Як дістатися кінцевої точки польоту і не втратити ні себе, ні рюкзачок», які більше були схожі на квест. Потім виявилося що одного з наших колег бюрократичні турки не бажають брати на борт, бо з паспортом трохи негаразд. Та хіба можуть якісь турки зупинити українського туриста закоханого в гори? Так, не з нами, але Вадим таки дістався точки перетину друзів Омара. За приємним збігом обставин в нашій команді був досвідчений дослідник лікійської тропи. Юрій, який вирішив цього разу посвятити в туристи і дружину, був нашим гідом нульового дня і до готелю допоміг дістатися, і екскурсію історичним центром Анталії влаштував, показав злачні місця і саме головне показав море, привітне і тепле.

Перше знайомство звісно не запам’яталося, купа людей, купа імен. Головне було знайти хто тут головний ну і, звісно, сусіда, з ким жити найближчі 9 ночей. Також одним з елементів знайомства був хаммам, в якому, як виявилося ніхто попередньо не бував. Що запам’яталося в готелі, так це ранкова молитва о шостій ранку, яка транслюється по всьому місту через гучномовці. Забігаючи на перед, ця молитва нас переслідуватиме майже весь похід, не даючи проспати світанок.

Перший похідний день виявився геть матрацним, адже з рюкзаками ми пройшли від сили метрів 100. Хоча вищезгаданий Юрко вирішив показати місце з гарним видом на гори, правда його «да тут 5 хвилин» розтяглося на всі півгодини, а до місця ми так і не добігли. Ця прогулянка принесла першу жертву, Олег втратив свої босоніжки у нерівному двобої з турецькими скелями, але вони гостинно подарували йому нові, навіть, кращі. Після ситного обіду ми пішли до каньйону Гармонії, де хитрі турки організували атракціон і дають на прокат мокрий гермо костюм з шоломом і жилетом і відправляють у плавання гірською річкою з досить підбадьорливою водою, але в нас всі рєбята нормальні і всі гідно пройшли це випробування, дехто, навіть, умудрився шолом зламати, чим неабияк здивував турка на виході. Вечір був цікавий, традиційно було знайомство з новим колективом, воно було в досить цікавій формі, ті кому пощастило бути в кінці кола мали почесне право назвати всіх нових друзів на ім’я, що виявилося досить складно.

Наступний день був складним, не так через відстань чи рельєф, як просто через те що перший, акліматизаційний. Чудові краєвиди довкола чесно кажучи, якось пройшли повз. Але для компенсації втраченої енергії на нас чекали водні процедури в тій самій річці, але вже без мокрих гідріків. Бажаючі настрибалися зі скелі в воду, а особливо екстремальні і просто зі скелі, головою вниз. Не переймайтесь, екстремал відбувся лиш переляком.

Прыгаем в воду со скалы

Наступний день почався із водно-кам’янистих перешкод, які ми досить жваво взяли, не зважаючи на наші маленькі рюкзаки. Набравши трохи висоти ми потрапили до гранатового саду, де власник нам був не надто радий, але пара монет вирішили конфлікт і всі розійшлися задоволеними, особливо Олег, який випадково виніс кілограмів 5 гранатів з садка.

На фоне леса в горах

Ще глибше в гори на нас чекав оазис Сулеймана, де можна було поласувати різними смаколиками, і що найнеочікуваніше в горах – рибою. Наші вдоволені тушки категорично були проти того, щоб ставати «під рюкзак» і Сулейман люб’язно нам їх підвіз до фінішу сьогоднішнього маршруту в селищі Гедельме за символічну плату. Трохи згодом ми зрозуміли, що зробили правильний вибір, пробираючись через зарослі «упоротого» дуба. Перехід був трохи монотонним і не цікавим, трохи протікало небо, місцями туман. Місце для ночівлі було обрано в центрі селища, поруч з мечеттю, на галявині з річним запасом дрів і унікальною послугою – «вуликотерапією». Проблеми з герметичністю там нагорі тривали весь вечір і ніч, що є нетиповим для Турції, зі слів нашого гіда Діми. Під таку погоду добре зайшла гра про яхту, що  тоне, де кожен мав обрати пріоритетні інструменти. Чомусь з усіх запам’ятався лиш вибір Льоші, а саме ром і тент від сонця.

На ранок ми побачили сонце поміж хмар, що не могло не радувати. І таки погода почала покращуватися. Взявши круто вверх ми вийшли до старезного платана, де трохи налякали своїм виглядом туристів на джипах. Прогнавши матрацників, влаштували смачнючий перекус. Після фотосесії зі здоровезним деревом група розділилася на дві групи: скажених, які майже побігли догори і естетів, які роздивлялися красоти і робили круті фото. На привалах чекаючи решту ми «развлєкалісь как моглі» влаштувавши диско-розминку, фотосесію з елементами акробатики. Зрештою, діставшись точки призначення, були заворожені красою сідловини Тахтали, яка притаїлася між здоровенними скелями і величними деревами причудливої форми. Підійшовши трохи ближче завороженість розвіяла замінованість території, адже неподалік був будиночок пастуха і, відповідно, його хазяйство вільно гуляло околицями. На місці нас також чекав поривистий вітер, який висушив мокрі після нічного дощу намети за лічені хвилини, а деякі навіть трохи попсував об каміння. В деяких членів нашої команди прокинулися архітекторські здібності і вони почали укріплювати свої оселі фортифікаціями.

Ранній пійдом і спроба більшості побачити світанок не увінчалася успіхом, а от молочна рисова каша з ізюмом видалася дуже успішною (я навіть нею потім обідав). Залишивши наші апартаменти на Сашка, який знав що на нас чекає і Настю, яка схоже теж здогадалася, ми озброївшись окулярами, кремом від засмаги і шортами помадрували брати вершину Тахтали. Шлях був без надзвичайних краєвидів, адже більшість шляху ми були як їжачки в тумані, хоча іноді і зупинялися розкривши роти, коли хмари розступалися і оголяли величні скелі, показували в далечі море. Діставшись висоти 2365 м, а саме такої висоти гора Тахтали-Даг були неприємно здивовані кількістю зівак, яких туди привіз підйомник і триповерховою будівлею, яка там якось опинилася. Люди ж в свою чергу були просто здивовані тим що туди можна пішки прийти, а китайці, як завжди влаштували фотосесію. Наслідивши на сходах від душі, підкріпилися, подивилися в молоко, уявили краєвиди, які можна там побачити (а в кого з уявою туго — міг подивитись на плакатах) і помандрували назад в туман. На півшляху до нас виглянуло сонечко і я, навіть, встиг вдягти шорти і зняти куртку щоб поніжитися під променями сонечка, яке від нас ховалося два дні. Повернувшись в табір приємним сюрпризом був гарячий чай від Сашка і нарешті висохші за три дні речі. Це був екватор подорожі, попереду на нач чекав спуск до моря.

Селфи

Зібравши табір наш спуск почався з…підйому. Затяжний спуск був саме такий як треба, не дуже монотонний, краєвиди і ландшафт постійно мінялися, не надто складний, можна було і побігати вздовж групи роздаючи цукерки, і потравити анекдоти, і покрутити головою на гарні види, але й не надто легкий, за рахунок своєї тривалості. Винагородою за гарно пройдений день була форелева ферма зі своїм ресторанчиком, де можна було побалувати себе, що я й зробив замовивши кебаб (адже найкраща риба-м’ясо). Після ситного обіду і мови не було про те щоб далі йти, було одностайно прийнято рішення їхати до моря. Наш паті-бас телепортував нас на день вперед, якщо дивитися на маршрут, в туристичне селище Чірали, в чарівне місце, казковість якого ми змогли оцінити лиш на ранок.

На скале перед морем

Для того щоб не пропустити моменту коли сонце з’явиться з моря дехто з групи одразу ліг спати на пляжі. Зустрівши світанок ми пішли шукати де ж ми при світлі ліхтариків поставили свої намети. Здивуванню і захвату не було межі, коли я побачив що вони стоять акурат між фруктових дерев. Апельсини, мандарини, гранати…і все це можна їсти. Хіба не рай? А, ще й вай-фай і теплий душ.. Тепер точно рай.

Фото под водой

Але справжнім туристам не можна матрасити, тому ми пішли на скелі, які були за межами селища. В планах було пострибати зі скель в воду, але море було проти і трохи хвилювалося. Наш чудовий поводир показав нам печеру, яка має прохід з суші до моря. Але морю не сподобалася наша легковажність і воно вирішило змити нашого товариша. Спільними зусиллями було надано першу медичну (дякуємо Олегу за футболку) та психологічну (дякуємо Ані за чорні жарти) допомогу. Пацієнт відбувся незначними пошкодженнями і легким переляком… від Аніних жартів про сині пальці. Про стрибки зі скель вже ні в кого не було думок. Ввечері на нас чекала прогулянка до вогнів Химери. Дивне місце, де з-під землі виходить природний газ, а турки, замість того щоб поставити трубу і качати його, підпалили то все, придумали якісь міфи і легенди та й возять туди туристів. Ми ж, як справжні українці (росіяни, білоруси) вирішили не витрачати природних ресурсів і зварили на тому вогні глінтвейн і посмажили маршмеллоу. Всі співвітчизники, яких там було вдосталь, дивились із заздрістю на наше застілля.

Ночные посиделки возле костра

Наступний день було оголошено святковим, адже в однієї з найактивніших дівчат нашої групи був день народження, ще й не простий, а ювілей… 18 рочків. Тому з самого ранку йшли приготування, архітектори з Тахтали перекваліфікувалися на плиточників і старанно викладали ряд за рядом, будуючи святковий торт. Мені дісталася нелегка робота, надути кульки. Як потім з’ясувалося для турецьких кульок повітря з українських легень не підходить і вони здулися за півдня. Закінчивши приготування наша, на той момент, вже сім’я вирушила на пляж до іменинниці, де її відважно тримали і не пускали до табору Віктор з Настею. Зі слів Віктора видовище було захоплююче, коли 16 чоловік цілеспрямовано йде на тебе. Від нашого співу, думаю, прокинулось пів узбережжя.

Після сніданку і солодкого витвору плиточників ми пішли на екскурсію до древнього міста Олімпос. Там ми знову зіштовхнулися з дивацтвами турків, замість того щоб поставити огорожу довкола міста, вони наставили камер спостереження і потім бігають по місту, відловлюючи зайців. Древнє місто виявилося древнім цвинтарем… ну такоє. Ввечері, вирішили «гулять так гулять», в Олімпосі зайцями ходили, то й багаття у заповідній території можна, ми ж обережно. Вечір закінчився приємно і смачно, з віскариком, грецьким салатом і посиденьками коло багаття.

Все хороше має колись закінчуватися, от і нам час покидати цей райський куточок. Вирушаємо до місця з гучною назвою «бухта Клеопатри». Сьогодні маршрут мальовничий як ніколи, шлях пролягає вздовж моря, через бухточки з водою неземного кольору, в яких можна швиденько скупнутися. В одній з таких бухт помічаємо попереду групу «конкурентів», а хіба можуть друзі Омара пасти задніх? Тому вмикнувши режим speed tracking ми пішли у наступ. Обійшовши групу з гарним відривом ми встигли прийти на місце, розкласти намети і піти на полювання за дровами доки вони з’явилися на горизонті. Маючи вдосталь вільного часу всі розбрелися хто куди, хто плавати, хто засмагати, ми з Олексієм пішли до скель неподалік, робити дурнуваті фото під водою. Після вечері на нас чекала традиційна п’ятихвилинка, але це була особлива, остання. Всі ділилися враженнями. Діма ділився магнітами та сертифікатами учасника експедиції. Атмосфера була настільки затишна і сімейна, що до нас прийшов гід з сусідньої групи. Потім була вже традиційна дискотека. Неподалік від нас відпочивали турки, цікаво що вони думали про цих навіжених «русо турісто»? Хоча ні, не цікаво.

На склоне горы возле моря

Останній світанок на Середземному морі був трохи сумним, адже він був останнім. Незначний перехід до фінішу маршруту був…просто був. Кожен був на своїй хвилі. Трансфер нас привіз до готелю, з якого ми стартували. Адміністрація готелю трохи здивувалася коли замість 5 постояльців в три маленькі номери завалилося 19 чоловік з величезними рюкзаками. Лічені години лишалися до літака, якраз пробігтися за сувенірами, перекусити і «під рюкзак».

Окремим пунктом хочу сказати за харчування. Люди, якщо ви хочете схуднути в жодному разі не йдіть в похід, адже туристи це люди, які набирають побільше, йдуть подалі і там все з’їдають. У випадку з «САМАРом» вони мало того, що набирають непристойно багато всього смачного, так ще й професійного повара покликали. Який зі стандартного похідного комплекту продуктів творив такі смачнючі речі. Іноді за добавку мало не билися і щоразу, коли їли в кафе всі подумки шкодували, що це приготував не наш Саша.

Загалом вкотре переконався, що в походи погані люди не ходять. І що в будь-якому поході знайдеться людина з крутою камерою, яка люб’язно (принаймні перші кілька днів) буде всіх бажаючих фотографувати. Рівень організації «САМАРа» вкотре приємно здивував, наскільки все продумано до найменших деталей. Наш гід, він же поводир, він же бос, він же просто Діма, показав себе як справжній профі, якому можна повністю довіритися та й просто поспілкуватися на різні теми. Навіть, не зважаючи на його хобі бити людей палками (не переймайтеся — не трекінговими і не в поході).

Всім хто засуджує і не розуміє такий вид відпочинку хочу сказати словами великої людини:

Так оставьте ненужные споры!

Я себе уже все доказал —

Лучше гор могут быть только горы,

На которых еще не бывал!

P.S. Всі імена і особи не вигадані, звіт написано за мотивами реальних подій, фотографії запозичені у авторів.

Автор: Артем Мюллер

© 2017, Клуб активного відпочинку «САМАР».

Logo